пʼятницю, 23 листопада 2018 р.

Вебінар «Організація ігор і вправ спрямованих на розвиток навичок спілкування у дітей (методика «пластичного дзеркала»)» - відбувся 23.11.2018р.

Організація ігор і вправ спрямованих на розвиток навичок
                                         спілкування у дітей             
                        (методика «пластичного дзеркала»)
Спілкування задовольняє особливу потребу людини в контакті з іншими людьми. Задоволення цієї потреби, пов'язано з виникненням почуття радості. Прагнення до спілкування інколи займає значне і часом провідне місце серед мотивів, що спонукують людей до спільної практичної діяльності.
Спілкування – вербальний чи невербальний контакт людини з людиною, що забезпечує соціальну перцепцію, інтерактивний, інформаційний, афективно-оцінний обмін. Спілкування або опосередковує практичну взаємодію (гра, навчання, праця та ін.), або, набуваючи форму самостійної діяльності, задовольняє вроджену потребу особистості у взаєморозумінні, формуванні інтимного духовного зв’язку з іншими людьми Засоби спілкування – операції, за допомогою яких здійснюється дія спілкування.
Предметно-дійові засоби спілкування: локомоторні і предметні рухи; пози які використовуються з метою спілкування – наближення, віддалення, вручення предметів, протягування партнеру різноманітних речей, наближення до себе і відштовхування від себе, пози виразу протесту, бажання усунутися від контакту чи навпаки – бажання притиснутися до партнера. Мовні засоби.
Експресивно-мімічні засоби спілкування: посмішка, погляд, міміка, виразні рухи рук і тіла, виразні вокалізації. Експресивно-мімічні засоби спілкування є проявами емоційного стану дитини, можуть бути індикатором ставлення однієї дитини до іншої, виявляючи прихильність чи неприязнь дітей один до одного. Вони яскравіше і точніше більш, ніж інші операції передають увагу і інтерес дітей один до одного. Погляд в поєднанні з мімікою дозволяє надати погляду певного забарвлення. Ніяке слово або дія при відсутності погляду не можуть переконати у справжній увазі співрозмовника.
За даними Г. Уейнрайт, в процесі спілкування ми частіше доторкаємося до партнера, коли: даємо йому пораду, доручення чи передаємо інформацію, аніж тоді, коли їх отримуємо від нього; при бажанні переконати партнера, але не в процесі вислухування його аргументів; у збудженому стані, але не спостерігаючи збуджений стан інших.
Важливим невербальним засобом спілкування Е. Берн вважає вираз обличчя, оскільки він висловлює (дає інформації) більше, ніж це вважає сама людина. Завдяки тому, що діти пильно вглядаються в обличчя співрозмовника вони бачать те, що сам суб’єкт не усвідомлює, а дорослі можуть і не помічати. Саме цим можна пояснити надзвичайну інтуїцію дітей. Як правило, доросла людина виховано уникає пильних поглядів в обличчя співрозмовника, тоді як дитина нахабно дивиться, робить висновок, найчастіше правильно, про те, що насправді думає і відчуває партнер по спілкуванню. Особливо вдалим це буває в “перші десять секунд” після знайомства, коли людина ще не знає як подати себе і може видати те, що пізніше буде намагатися сховати. Саме в цьому полягає цінність перших уявлень
За допомогою невербальних засобів передається 90% емоційної інформації та 65% фактичної інформації. Психологи О. П. Главник, В. В. Знаков довели, що дівчата краще сприймають вербальну, а хлопчики – невербальну інформацію, тому при поясненні хлопчикам, треба більше показувати, ніж пояснювати, а дівчаткам навпаки.
Оскільки діти не вміють спілкуватися з народження, а вчяться цьому в процесі самого спілкування в зарубіжній практичній психології (Д. Хей, Дж. Педерсон) великого значення надають соціальному тренінгу, природному чи штучно організованому. З цією метою психологи Д. Андрюс, М. Крантз, Г. Ладд, С. Оден, С. Ашер пропонують проводити тренінгові заняття з навчання спілкуванню дітей. Це може бути бесіди з дорослим, показ дорослим засобів спілкування, вправляння дітей в соціальних навичках, кооперативні ігри тощо. Автори гарантують, що через два–чотири тижня подібних занять, відбувається підвищення інтенсивності соціальної взаємодії дітей і зростання їхнього соціального статусу.
Провідними методами розвивальної роботи з дітьми мають бути ігрові. Саме гра є головною складовою розвивальних занять, у грі дитина вправляється, навчається, має можливість апробувати засвоєні від дорослих моделі поведінки, варіанти розв’язання проблем, розвинути певні вміння та навички. У ході ігор спілкування дітей розгортається найбільш емоційно й інтенсивно, ігри потребують узгодженості дій, спільного прийняття рішень, врахування бажань та намірів партнерів, вони збагачують дітей не тільки новими враженнями, але і дають їм новий соціальний досвід, який так необхідний для розвитку особистості. Пам’ятаймо, що у іншій людині ми себе бачимо ніби у дзеркалі. Зважаючи на це ігри за методикою пластичного дзеркала є актуальними.
Означена методика відрізняється від інших тим, що включає момент дзеркальності й діє як єдина система, яка об'єднує ряд взаємопов'язаних і поступово ускладнених серій вправ. Вони виконуються в колі, сидячи або стоячи, а також стоячи в парах в двох шеренгах усіма учасниками групи одночасно, або по ланцюжку (в залежності від правил гри). При цьому дітям пропонується як можна точніше повторювати ту чи іншу дію кожного. Техніка і тематика дзеркального уподібнення поступово ускладняється. Введена через «пластичне дзеркало» система невербального зворотного зв’язку дозволяє створити середовище обміну зоровими і руховими образами.
Організовуючи ігри  за методикою «пластичного дзеркала», педагог має дотримувалися таких вимог:
– кількість учасників гри від 5 до 9 осіб (дітей у класі можна поділити на декілька груп, які будуть діяти одночасно);
       бажано щоб дівчат і хлопчиків було порівну;
– у грі дорослий виступає у ролі партнера по спілкуванню, а не особи, яка завжди все регламентує;
       надавати дітям можливість самостійно вирішувати грати їм чи не грати в гру, зовсім відмовитися, чи приєднатися до гравців в міру виникнення бажання і відчуття комфорту;
       своєчасно помічати та заохочувати навіть найменші прояви позитивного спілкування дітей; здійснювати емоційну підтримку цих проявів жестом, посмішкою, поглядом тощо;
        ігри мають передбачати організуючі та дисциплінарні моменти, які фіксуються в правилах і встановлюють що треба, а чого не можна робити;
       педагог має наголосити, що всі учасники гри є рівноправними партнерами і тому не може бути переможців, і переможених, головне, проявляти привітність, добре ставлення до всіх гравців.
Завдяки наочності мети ігор та засобів її досягнення, діти зможуть оцінити правильність своєї поведінки і поведінки інших учасників і дозволить дорослим спрямовувати поведінку кожної дитини до більш соціально приязних форм взаємодії. Таким чином ігри передбачають можливість отримання зворотного зв’язку, підтримки інших дітей. Зворотній зв’язок дає змогу дітям контролювати та виправляти свою неадекватну поведінку, зменшити розрив між «Я реальним» і «Я ідеальним», що є первинною та базовою утворюючою компетентності у спілкуванні.
Гра «Дзеркало» за методикою Н. В. Цзена і подібні до неї ігри: «Вперте дзеркало», «Тінь», «Передай рух», «Передай настрій», «Зрозумій мене» передбачають зосередженість дітей на своєрідній спільній діяльності, їх активне наслідування один одному, прояви емоційного ставлення до впливів партнера. Роль дитини, яка стоїть перед дзеркалом вимагає постійної ініціативи, проявів бажання звернути на себе увагу партнера, а роль дзеркала потребує уваги до партнера, своєчасної реакції на його дії, точного повторення невербальних засобів спілкування (різноманітних пантомімічних і мімічних дій).
У грі «Дзеркало» діти стають у дві шеренги, обличчям один до одного. Одна шеренга учасників буде виконувати ролі людей, які стоїть перед дзеркалом (їх дії), а друга – буде «дзеркалом», що копіює ці дії. Дзеркало не може розмовляти, а тільки детально повторює дії того хто перед ним стоїть. Зазначимо, що діти діють у парах і гра передбачає обмін ролей між ними, дитина – «дзеркало», дитина, що стоїть перед «дзеркалом». Це дає можливість розвинути уявлення дітей один про одного, допомагає стати на нову позицію, відчути положення іншої дитини. Якщо «дзеркало» спотворює зображення чи запізнюється, воно зіпсоване – «криве». «Вперте дзеркало» відтворює рухи навпаки.
Щоб зняти напруження у сором’язливих дітей при проведенні перших ігор, можна запропонувати стати біля дзеркала у ролі мавпочки, собаки, кішечки, тощо – це сприяє більшій зацікавленості, взаємним веселощам, уважному слідкуванню за відповідними реакціями партнерів, синхронному виконанню дій, дає змогу сором’язливим дітям стати більш розкутими, щоб інші побачили їх привабливість. Міміка дітей у поєднанні з поглядом очей дає можливість щоразу надавати погляду нового забарвлення. Тому обов’язковою умовою є - уважно дивитися на партнера. Відсутність погляду говорить про відсутність уваги та інтересу до нього.
Для ускладнення правил гри дітям пропонується стати в коло і спробувати по черзі без слів по-різному привітатися або попрощатися один з одним. Таким чином «дзеркало» стає формою короткого невербального діалогу окремої дитини з усією групою, надає можливість підтримувати оптимальний рівень психологічної близькості між дітьми. Розташування дітей у колі дає можливість партнерам бачити обличчя і очі один одного, що сприяє рівності партнерів.                                                                                                                   Гра «Вибери партнера»
1 варіант Діти стоять у колі. Педагог пропонує їм обрати собі партнера. Уважно подивитися в очі тільки тій дитині, з якою хочуть стати у парі. Розмовляти під час гри не можна. На рахунок «три» діти підбігають один до одного і беруться за руки. Двічі обирати одного і тож партнера не можна.      2 варіант гри Дівчатка сидять на стільцях, за ними стоять хлопчики. Попереду одного з хлопчиків (ведучого) вільне місце. Він має подати сигнал (підморгнути) дівчинці, яку хоче запросити до себе. Вона біжить і займає вільне місце, якщо її попередній партнер не помітив сигналу й не втримав її. Той хлопчик, що залишився без партнера, стає ведучим. Потім хлопчики та дівчатка міняються місцями                        
Гра «Привітання»
Діти стоять у колі. Педагог пропонує їм привітатися один з одним. Вітання може бути будь-яким, головне показати іншій дитині, що зустріч з нею викликає приємні емоції. Гра проводиться в ранкові години.
Гра «Тіні». У цій грі обирається ведучий. Діти-тіні мають повторювати всі його рухи. Учасники гри шикуються в колону одне за одним, очолює колону ведучий. При кожному повторенні гри ведучий змінюється.
Гра «Передай дію (рух)». Учасники стають у коло і відповідають на команди дорослого жестами. Наприклад, дорослий пропонує пригадати як умиваються діти зранку. «Я буду підходити до одного із учасників, торкатися його плеча та давати певну команду. Ви маєте по ланцюжку передати рух дію, яку вимагає ця команда.
1.     Відкрити кран.
2.     Мити руки.
3.     Набрати воду в долоні.
4.     Вода стала дуже гарячою.
5.     Закрити кран.
6.     Струсити воду.»
Після проведення ігор дорослий запитує у дітей: хто порушив заборону на мовчання? Чому так сталося?
Ускладненням гри може бути одночасне виконання учасниками команди дорослого, або виконання дії по записці, яку витягнуть діти із коробочки чи мішечка дорослого. Зміст записки може бути різним. Наприклад, продемонструвати: банку варення, новий капелюх, старі черевики, смачну булочку, тощо  (записку може прочитати дорослий).
Також можна запропонувати дітям виконати вправи для плечей стоячи перед дзеркалом.
-         Дорослий пропонує не поспішаючи, по-різному поворухнутися  як би демонструючи «погон», який є зверху на плечі.
-          Уявити собі, що плечі стали на двадцять сантиметрів ширше. Оглянути широкі плечі та порухатися, як би показуючи свою міць.
-         Показати  вертляві плечі.
-         Повільно розправити плечі, потягнутися, уявити собі, що є крила, які ростуть від лопаток.  
-         Порухати сильними крилами великого розмаху.
-         Порухати маленькими крильцями, як горобчики.
-          Показати пониклі плечі, як у ляльки із тканини.
-          Показати метушливі плечі.
-         Наші  плечі чогось побоюються.
-         Посоромитися плечами.
-         Показати роздратовані плечі.
-         Продемонструвати плечі ледачі.
-         Показати нудні плечі.
-         Ваші плечі милуються собою.
-          У вас примхливі плечі, «покапризуйте» ними.
Гра «Лабіринт» є одним із варіантів психотехнічної гри в «поводиря і сліпця», яка направлена на засвоєння невербальних засобів спілкування, встановлення контактів, досягнення взаєморозуміння між партнерами. Гра сприяє проявам уваги до партнера та його дій, дозволяє дитині відчути себе довірливою, оточеною опікою та піклуванням і в той же час такою якій довіряють і від якої очікують опіки та піклування.
Сутність гри полягає в тому, щоб діти, тримаючись за руки, обійшли 6 кеглів-перешкод, не заціпивши їх. Необхідність тісної взаємодії дітей, їх взаємозалежність визначається тим, що у однієї дитини зав’язані очі, а друга, яка має можливість бачити кеглі, виступає у ролі «провідника».
З метою невербального спілкування між дітьми можна використовувати і проективний малюнок. За останні 30 років ця методика успішно використовується в психотерапії. Відповідно до методики діти розташовуються навколо столу. На столі лежить один на всіх аркуш паперу і одна коробка фломастерів, або навіть один фломастер для всіх дітей. Перша дитина починає малювати одну лінію чи деталь, потім вона передає малюнок і фломастери іншій дитині, яка має щось домалювати і передати аркуш ще іншій дитині і так по колу. Під час малювання діти мають дотримуватися правил: малювати швидко, щоб інші довго тебе не чекали, малювати тільки одну деталь малюнку, залишати право за кожним виправляти і доповнювати малюнок сусідів, створювати єдиний сюжет малюнку. Простір столу дозволяє всім дітям добре бачити, що робить кожен з них, але не розмовляти між собою.
                                             Література
1.     Берн Э. Игры, в которые играют люди. Психология человеческих взаимоотношений; Люди, которые играют в игры. Психология человеческой судьбы /Э. Берн [пер. с англ. / ред. М.С. Мацковского ]. – СПб.: Лениздат, 1992. – С. 318-319.
2.     Главник О. П. До проблеми сімейного виховання: гендерний аспект /О.П. Главник // Проблеми загальної та педагогічної психології: [Зб. наук. пр. ін-ту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / За ред. С. Д. Максименка]. – К., 2003. – Т. 5. – Ч. 6. – С. 46-54.
3.     Психология личности: Словарь-справочник/ [ред. П. П. Горностай, Т. М. Титаренко]. – К.: Рута, 2001. – С. 81-82.
4.      Смольникова Г.В. Комунікативні ігри як засіб адаптації першокласників до школи. Всеукраїнська науково-практична Інтернет-конференція «Інноваційна діяльність педагога в умовах реформування шкільної освіти» 20-23.04.2015 http://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/12293/1/G_Smolnykova_IDPvURSCHO_IPPO.pdf
5.     Уэйнрайт Г. Язик тела /Г. Уэйнрайт. – М.: Файр пресс, 1999. – 270 с.
6.     Цзен Н. В., Пахомов Ю. В. Психотехнические игры в спорте/ Н.В. Цзен, Ю.В. Пахомов. – М.: Физкультура и спорт, 1985. – 160 с.
7.     Яценко Т. С. Проективный рисунок как вспомогательная методика при групповом обучении общению /Т.С. Яценко // Вопросы психологии межличностного познания и общения: [Сб.науч. трудов Кубанск. гос. ун-та]. – Краснодар, 1983. – С. 167-173.


Немає коментарів:

Дописати коментар